March 26th, 2010

Art...

НЕПРОЧИТАННЫЕ ПИСЬМА - УКРАИНСКАЯ ССР, ЧЕРНОВИЦКАЯ ОБЛАСТЬ

Летом 41-го года среди трофеев, захваченных наступающими фашистскими войсками на Украине, в Каменец-Подольском, оказались письма. Они не были доставлены своим адресатам. И до сих пор не распечатаны и не прочитаны! Все эти годы они хранились в Австрии, в фондах музеев Вены. Возможно, кто-то до сих пор ждет одного из этих писем…

Мы считаем, что даже через 70 лет они должны быть доставлены.
Поэтому обращаемся ко всем, проверьте - вдруг один из этих конвертов адресован Вашей семье или кому-то, кого вы знаете?...


ЧЕРНОВИЦКАЯ ОБЛАСТЬ


Полный перечень адресов с этих недошедшие писем

МАРТА, ЯКА НЕ ХОТІЛА ЖЕРТВ

 

Березень 26, 2010 | Автор: 

735Чернівчанка Марта видала свій перший роман, коли їй виповнилося 86 років. Але на цьому не зупинилася. Потім було ще два. Мало хто стає письменником, коли виповнюється навіть не вісімдесят, а вісімдесят п’ять. Мені приємно думати про те, що коли ця літня дама прокидалася вранці, то із зчервонілими від азарту щоками кидалася до письмового столу. Не знаю, чи так воно було, але без азарту роману не напишеш.

У Чернівцях про неї мало хто знає.  З тих, кого опитав, – ніхто. В бібліотеці нема жодної статті про  Марту Блюм. Та що в бібліотеці, навіть всезнаючий Гугл не дає жодного посилання українською чи російською мовою. А вона писала саме про Чернівці.
У більшості тих непобачених нами чернівчан, що потихеньку залишили свої домівки у сорокових, були дивні стосунки з Господом. Вони хотіли відповіді: навіщо їх було вбивати, виганяти з рідної домівки, показувати, що доля, яку вони старанно будували, – сірник, що легко зламати, спалити, викинути. Навіщо вселенський коловорот знищив та викинув симпатичних, принаймні на теперішній погляд, людей?  Чернівчанин Целан писав: «Молися, Господи, ми йдемо до Тебе». У них дійсно було питання до Нього. Питання, на яке вони жадали відповіді. Марта написала і про той біль, але перемішала його з солодощами любові в прекрасних міських ландшафтах. Прочитавши роман, розумієш, ми всюди можемо вішати меморіальні дошки такого змісту: на цьому розі розпочалася вічна любов. Чернівецькі кам’яниці схожі на дерева Будди: то тут, то там на когось та зійшло осяяння. В Україні нема медіумів, інакше вони натовпами їхали б до Чернівців – об’їдатися флюїдами. Тут цього добра як у гуртовні.
http://grafvoron1.livejournal.com/