Андрій Бондаренко (andy_travelua) wrote in gr_czernowitz,
Андрій Бондаренко
andy_travelua
gr_czernowitz

ВИЖНИЦЯ (частина 1)

ВИЖНИЦЯ – невелике прикарпатське містечко з населенням всього у 5 тисяч мешканців. Проте дивовижна краса навколишніх гір та лісів, стрімкого Черемошу у поєднанні з оригінальною архітектурою австрійських часів робить її справжньою перлиною прикарпатської частини Буковини.



Одна з перших згадок про місто датується 1158 роком. За правління князя Ярослава Осмомисла тут було побудовано фортецю Городок-на-Черемоші. Навколо фортеці стояло дві вежі, на яких чергували вартові. У 1259 році фортецю зруйнували монголо-татарське військо під керівництвом Бурундая, і з двох веж залишилася лише одна. За однією з легенд, ця вежа й дала назву поселенню – «Вежниця». За другою легендою назва «Вижниця» погодить від вишень, яких тут дуже багато. За третьою («Возниця», «Важниця») – від слів «віз» або «вага», пов’язаних з торгівлею, а за четвертою назва поселення пов’язана з висотою та навколишніми горами.


Офіційною ж датою заснування Вижниці є 1501 рік. Саме в цьому році місто вперше згадується у книжці молдавського літописця Йона Нікульче. Літопис свідчить, що за часи Штефана Великого після перемир’я з поляками польський король подарував І.Тевлуту ряд сіл, серед яких згадується і Вижниця. В 1767 році молдавський господар видав йому грамоту на право торгового містечка. У XVIII столітті Вижниця вже була одним з найбільших поселень у Буковині. Але найбільшого розквіту містечко зазнало за австро-угорських часів, коли місто стало найважливішим торговим пунктом Буковини, пов’язаним з лісовим господарством. А у 1885 році Вижниця стає повітовим центром – резиденцією повітового уряду і повітового суду.




Розвиток торгівлі й ремісництва призводить до того, що протягом ХІХ століття Вижниця стає майже суцільно єврейським містечком. К 1900 року євреї Вижниці складали понад 80 відсотків населення міста. Звідси виводить своє коріння пізній хасидизм – містична течія у новому іудаїзмі. Саме в горах навколо відбувалося духовне становлення засновника хасидизму, проповідника, цілителя, а в майбутньому і пророка, Баал Шев Това (справжнє ім’я – Ізраїль Бен Еліезер). З рештою, в Вижниці сформовано один з напрямків хасидизму – Вижницький, започаткований цадиком Менахемом Менделем Бен Хамом Хаґером.




При в’їзді у місто з боку Вашківців ліворуч за цвинтарем знаходиться залізнична станція з будівлею вокзалу початку ХХ століття. Такі маленькі двоповерхові вокзальні споруди можна побачити в багатьох містечках Західної України.




На розі Української та вулиці Шкрібляка не доходячи до будинку районної ради знаходиться будівля гімназії. Української гімназія у Вижниці була яскравим осередком національного життя українців в австрійський період. Заснована 22 листопада 1908 року при сприянні при сприянні громадського діяча, дипломата, депутата австрійського та буковинського сеймів графа Миколи Василька, вона стала центром виховання молоді в національному дусі для всієї Гуцульщини та Прикарпаття і сприяла духовному пробудженню для українців Буковини і Гуцульщини. Стіни закладу бачили і традиційне відзначення Шевченківських днів, і урочисті заходи не честь інших визначних постатей української культури.




Трохи вище за гімназією, якщо підніматися уверх вулицею Шкрібляка, знаходяться корпуси районної лікарні, збудовані за австрійських часів.




Ще вище, у будинку під номером 13 по вул. Загула розташовані два корпуси Вижницького коледжу прикладного мистецтва ім. Василя Шкрібляка – найстарішого в Західній Україні мистецький навчальний закладу. «Крайовий науковий заклад для столярства, токарства, різьбярства та металевої орнаментики» був відкритий 15 жовтня 1905 року за рішенням Міністерства освіти і культури Австро-Угорщини також за не без допомоги графа Василька.


За радянських часів на базі школи відкрито Вижницьке училище прикладного мистецтва, яке пізніше перейменоване у коледж, що носить ім’я першого вчителя Василя Шкрібляка – родоначальника усієї гуцульської різьби. До існувавших раніше відділень різьби по дереву та художній обробки металу додалися спеціалізації по ткацтву і моделюванню одягу.






Музей Вижницького коледжу прикладного мистецтва розташований на перехресті вулиці Української з вулицею Т.Шевченко за адресою вул.Українська 67. У фондах музею коледжу зберігаються понад 600 експонатів дипломних та кращих семестрових робіт: це жіночі блузи, чоловічі сорочки, серветки, рушники, доріжки, скатертини тощо.




Будинок спортивної зали коледжу колись слугував вижницьким євреям синагогою.




За корпусами коледжу – занедбаний сквер з бюстом видатного поета Буковинської Гуцульщини Юрія Федьковича.




Поруч зі сквером – житловий будиночок, в якому протягом 1869 – 1870 років мешкав поет, будучі повітовим інспектором народних шкіл, домагаючись запровадження у них навчання рідною мовою.






Повернемося до вже знайомої нам гімназії і продовжимо шлях до центру міста вулицею Українською. На протилежному від музею коледжу боці вулиці Української, де збереглася історична забудова, стоїть будинок дитячої та юнацької творчості, в якому за румунських часів розташовувалося найпопулярніше у Вижниці кабаре.




Якщо з Української звернути ліворуч на вулицю Шевченка, то поруч з ринком побачимо колишній будинок румунської прикордонної застави. Розташування такої установи саме в цьому місце не було випадковим: через дорогу, де несе свої води Черемош, у міжвоєнний період проходив румунсько-польський кордон.




А ми продовжуємо прогулянку Українською. З обох сторін вулиці на нас дивляться яскраві одно-двоповерхові кам’яниці австрійської доби.






Багато таких кам’яниць і на довколишніх вулицях – Черемоша, Гагаріна, Івасюка.








Ліворуч напроти сучасного поштамту не доходячи до центральної площі розташована Вижницька загальноосвітня школа. Триповерхова будівля колишньої «народної школи» споруджена ще за часів цісаря Франца Йосифа і була осередком середньої освіти для вижничан починаючи від часів Австрійської імперії і закінчуючи незалежною Українською державою.




На правому боці вулиці Української майже на початку центральної площі розташований кінотеатр ім. Шевченка. Сьогодні майже нічого не нагадує про те, що будівля кінотеатру колись була синагогою.




Проходимо ще декілька десятків метрів і ми – на центральному майдані міста. Як і в більшості європейських міст центральна площа мала назву Ринок. І як більшість європейських міст, Вижниця має свою ратушу, хоча й не схожу на своїх сестер з інших міст. Сама площа Ринок теж незвичайна: фактично це є бульвар, що знаходиться між вулицями Українською і Грушевського. Архітектурний ансамбль площі, що сформувався наприкінці ХІХ – початку ХХ століття, в основному зберігся і до наших часів.




Центральне місце в ансамблі площі Ринок займає будівля ратуші, що знаходиться праворуч майже в кінці площі. Двоповерхова будівля зі стильною декоративною башточкою з двома заломами увесь час свого існування виконувала адміністративні функції: була магістратом за австрійських часів, примарією – під час румунської окупації, повітовою управою – за часів відновлення української державності у 1918 – 1920 роках, відділенням Держказначейства у часи Незалежності. Декілька років тому будівлю у казначеїв відсудив міській суд.




Ймовірно, що саме на цьому місці місцевим гуцулам – учасникам селянського повстання, промовляв свої революційні слова керівник повстання, депутат австрійського парламенту Лук’ян Кобилиця. У 2007 році на центральній площі захиснику українського селянства встановлено пам’ятник.




У двоповерховій кам’яниці яскраво-жовтого кольору з балкончиком на другому поверсі, що стоїть напроти ратуші боці площі, знаходилась одна з найстаріших в Вижниці аптек. Призначення будівлі до сьогоднішнього дня не змінилося.




Це одна яскрава будівля на майдані Ринок:




ДАЛІ БУДЕ…
 
Tags: bukovina, vyzhnycia
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 3 comments