Андрій Бондаренко (andy_travelua) wrote in gr_czernowitz,
Андрій Бондаренко
andy_travelua
gr_czernowitz

БЕРЕГОМЕТ-над-Серетом

Містечко БЕРЕГОМЕТ (до 1946 року – Бергомет-над-Серетом) відомо з 1696 року, але ймовірно, що поселення тут виникло це у XV столітті. За однією версією назва містечка походить від німецького “berg” (гора), а за другою – від слова «берегомет», що означає берег, що омивається водою.



Про виникнення Берегомету існує легенда, згідно якої в цих краях у XV столітті жив селянин Василь, якій прославився винятковою мужністю під час війни з турками. На знак вдячності молдавський господар Стефан ІІІ нагородив хороброго воїна землею. Василь із родиною оселився на березі Серету на місці майбутнього поселення, а незабаром навколо його почали селитися інші родини. Так поселення розросталось, і в кінці XVIII століття Берегомет стає одним з найважливіших на Буковині центрів деревообробки та соляних промислів.


У ХІХ столітті Берегомет становиться вотчиною графської родини Васильків, найяскравіший представник якої – Микола Василько, залишився в історії Буковини, як політик, що присвятив більшу частину свого життя відстоюванню прав українців в Австрійській імперії. Будучі уродженцем сусіднього з Берегометом села Лукавець, Василько отримав престижну освіту у престижному віденському вищому навчальному закладі – Терезіанумі. Повернувшись на Буковину, Василько неодноразово обирається сільським старостою Лукавця, а в 30 років стає депутатом Буковинського Сейму – органу крайового самоврядування. Створене ним у 1903 році депутатське об’єднання «Вільнодумний союз» склало то проштовхнуло у буковинському парламенті низку місцевих законів, які сприяли створенню справжньої політичної та культурної автономії українців та інших народів, що населяли Буковину. А українці у 1911 році, вперше за часів австрійського панування, утворили в Буковинському Сеймі достатньо велику фракцію (17 місць з 63), що йменувалася «Український клюб».




У 1898 та у 1907 році Микола Василько, залишаючись депутатом Буковинського Сейму, обирається депутатом до рейхстагу – головного австрійського парламенту. Разом із своїми однодумцями з Буковини та Галичини він утворює в парламенті так званий «Буковинський клюб», якій у 1911 році перетворюється на «Союз українських послів» - потужну фракцію з 29 депутатів, яка до розпаду імперії міцно тримала оборону загальноукраїнських інтересів у Відні.

Під час українських визвольних змагань 1918 – 1924 років Микола Василько був представником уряду Західноукраїнської народної республіки в Австрії, а після «акту злуки» між двома українськими республіками – представником Української народної республіки у Швейцарії та Німеччині.

В Берегометі і сьогодні залишилося декілька визначних пам’яток, пов’язаних з життєдіяльністю шляхетного роду Васильків. Нажаль, найяскравіша споруда – замок Васильків, який існував ще на початку ХХ століття, у своєму первісному вигляді не зберігся.



Ще до в’їзду в Берегомет з боку Вижниці кидається в очі своєрідна його візитівка - гора Малий Стіжок висотою 784 метри. З горою пов’язана легенда про ватажка селянського повстання О.Довбуша, який нібито заховав тут скарби, награбовані у багатіїв.




Сама вершина знаходиться на правому березі Серету, а саме містечко витягнуто уздовж його лівого берега на 12 кілометрів. Всі пам’ятки міста знаходяться на головній та найдовшій вулиці, що має назву Центральна.




В самому центрі на розі дороги, що веде з Вижниці та вулиці Центральної стоїть мурована Михайлівська церква, безпосередньо пов’язана з родом Васильків.




Церква побудована у 1888 році коштом представників цього славетного роду. Раніше біля сучасної церкви на місці, де тепер розташований цвинтар, знаходилася більш стара церква, побудована Олександром Васильком у 1773 році, та перевезена у 1889 року до села Долішній Шепіт. Про це сповіщає старий пам’ятний хрест, встановлений на огородженій ділянці цвинтаря.




Інтер’єр церкви:





Поряд з хрестом за тією ж самою огорожею стоїть декілька надгробків з іменами роду Васильків. На одному з них зберігся родовий герб Васильків – гостроконечна стріла з оперенням, що впирається у півмісяць. Зверху герба – геральдична корона, а обабіч – шестикутні зірки. Цей надгробок належить барону Олександру Васильку (1827 – 1893). Поруч – могила графа Георгія Василька (1864 – 1940) та його дружини, графині Елізи. Над могилою встановлено чорний мармуровий пам’ятник.




По вулиці Центральній, 12 знаходиться колишня споруди літньої резиденції роду Васильків: будинок для гостей, покої господаря та приміщення для прислуги.




Покої господаря тоді і зараз:



Перебудований будинок для гостей:




Будинок для прислуги:




Сьогодні ці приміщення займає селищна лікарня, а про колишню велич резиденції нагадує хіба що графський парк навколо корпусів колишнього маєтку Васильків.


Берегометський дендропарк був закладений Миколою Васильком у 1890 році. Незважаючи на його запущений вид, навіть сьогодні ця пам’ятка садово-паркового мистецтва є унікальною. Парк займає територію в один гектар, а до його складу входять 54 види дерев та чагарників. Перлиною парку є два дерева псевдомодрини золотистої, які проростають лише в дельті ріки Янцзи у Китаї. Це єдине місце в Україні, де ростуть ці рідкісні екзоти. Іншим унікальним природним експонатом дендропарку є японське дерево гінкго дволопатеве. Це старовинне дерево, яке навіть пам’ятає часи динозаврів. Сьогодні в парку налічується три дерева цього виду. Любителі зеленої природи також побачать в дендропарку реліктові дерева тиса ягідного, камфорне дерево, канадську тсугу. А справжньою окрасою парку є тюльпанове дерево.





Крім Михайлівської церкви в Берегометі є мурована Миколаївська церква 1897 року, розташована напроти колишнього маєтку. Враховуючі її місце розташування, можна зробити висновок, що вона теж має відношення до родини Васильків.




В двоповерховому будинку жовтого кольору з конусоподібною башточкою на розі будинку по вулиці Центральна, 27А розташувався офіс Національного природного парку «Вижницький». Цей парк є найменшим по території національним парком українських Карпат, проте є не менш пізнавальний за інші. Адже він – єдине подібне утворення не лише в Буковинських Карпатах, а й взагалі на території Буковини.



Територія парку має площу 7,9 тис. гектарів і розташована в межах Вижницького району. Парк створений у серпні 1995 року в низькогірській частині Буковинських Карпат в міжріччі Черемошу і Серету в зоні з м’яким кліматом, що характеризується теплою зимою та нежарким літом, та переважанням в лісах теплолюбивих порід бука і ялиці. Ландшафт парку різноманітний: східна його частина, що знаходиться в басейні Серету, зайнята переважно гірськими пасмами і широкими долинами, а західна – черемиська, інтенсивно розчленована. Тут багато мальовничих скель, крутосхилів, ущелин та водоспадів.





У будинку правління парку діє еколого-просвітницький центр, в якому можна докладно дізнатися про Національний природний парк «Вижницький», подивитися слайди і фільми, віртуально побувати в усіх порах року, послухати легенду про саламандру, колекцію природним звуків. Центр організовує екологічні маршрути територією парку, деякі з яких починаються в Берегометі. Наприклад, найдовший дводенний спортивний маршрут «Від краю до краю» протяжністю 25 кілометрів, охоплює майже всю територію національного парка. Починаючись в Берегометі, він проходить через урочище Сухий, хребет Баньків, перлину зеленого туризму село Виженку і закінчується в Вижниці. Інший маршрут «Коромисло», протяжністю 15 кілометрів, починаючись і закінчуючись в Берегометі, пролягає через урочища Стебник та Сухий. А спортивно-пізнавальний маршрут «Бозна», що має протяжність 18 кілометрів, передбачає підйом на однойменну гору висоту 950 метрів, відвідання урочища Стебник та рекреаційної площадки.



Про найбільш цікаві місця національного парку я все писав:

ПЕРЕВАЛ НІМЧИЧ

ПРОТЯТЕ КАМІННЯ


Праворуч від будинку правління національного парку розташована симпатична двоповерхова будівля з оглядовою баштою, яка нагадує ратушу або пожежну каланчу. При румунах тут була примарія, сьогодні – музична школа.



Прогулюючись центральною вулицею містечка, неможливо не помітити безліч старих австрійських будиночків та колишніх вілл місцевих багатіїв.









Особливо примітною є сецесійна будівля з баштою, в яку неодвано переїхав Берегометський лісгосп. За словами місцевих мешканців, вілла належала начальнику місцевої залізничної дільниці.






Залишилася у Берегометі і стара будівля залізничного вокзалу. Проте пасажирське сполученням з містечком ліквідовано декілька років тому…




При виїзді з Берегомета у бік Сторожинця ліворуч від дороги є дерев’яна церква Св.Юрія 1890 року з дзвіницею.




Бляха і сайдинг – майже обов’язків атрибут буковинського гуцульського дерев’яного храму. І тільки нижні зруби, окрашені у сірий колір, нагадують про те, що перед нами – дерев’яна споруда.





 
Tags: bukovina
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 6 comments