Андрій Бондаренко (andy_travelua) wrote in gr_czernowitz,
Андрій Бондаренко
andy_travelua
gr_czernowitz

Вікно

Назва села ВІКНО (стара назва «Окна», Заставнівський р-н, 1,5 тис. мешканців), походить від слова «вікниця», яким називають плеса води серед заростів осоки, що не замерзають узимку. В історичних джерелах Вікно вперше згадується в 1591 році під назвою Мартинівка.



Знамените Вікно, передусім, романтичним палацом де Зота (інші назви – палац Зота, замок Вільбур). Палац побудовано у 1809 році власником великого маєтку у Вікні відставним капітаном-бароном де Зотте у романтичному західноєвропейському стилі. Палац оточує заснований у 1860 році парк – пам’ятка садово-паркового мистецтва, в якому ростуть 28 видів рідкісних дерев, серед яких такі реліктові, як гінкго, платан та дуби віком понад 250 років. Є навіть романтична «Алея закоханих».





Палац відверто стилізований під середньовічну замкову архітектуру. Головний фасад має арочну галерею з широкими отворами. Галерея першого поверху доповнюється аркою-проходом у першому ярусі побудованої над кутом квадратної башти з зубчатим завершенням. За радянських часів у палаці розміщувався будинок культури, працював кінотеатр, бібліотека, музична школа, різні гуртки. А в році незалежності він опинився в аварійному стані: дах тріснув, центр унікальної ротонди завалився. Лише у 2006 році український уряд виділив району субвенцію на відновлення пам’ятки до святкування її 200-річчя.


До свого ювілею палац викрашений у рожевий колір, і на думку цінителів архітектури, втратив свій середньовічний вигляд. Більшість літературних джерел розповідає, що палац у Вікні – єдиний приклад такого роду споруд, що залишився до цього часу на Буковині. У подальшій нашій подорожі ми переконаємося, що це не так: подібні палаци (а подекуди і більш оригінальні) є на Кіцманщині та у Сторожинецькому районі.




Друга пам’ятка села – розташована поруч з парком мурована Іванівська церква. Побудована у 1826 році коштами баронеси Катерини де Зотта-Вільбур і князя Олександра Кантакузина, вона відноситься до групи безкупольних храмів, розповсюджених на Буковині у першій чверті ХІХ століття. Церква прямокутна в плані, тридольна, с напівкруглою апсидою і боковими виступами ризалітів нави, з бабинцем з заходу. Дах має форму скату із маленькою сигнатуркою у центрі. В інтер’єрі церкви зберігся живопис у стилі бароко.


Вже 150 років у церкві перебуває частка мощів цілителя Пантелеймона, які за свідченнями прихожан продовжують мироточити. За легендою ці мощі потрапили до Вікна з грецького Афону, куди часто навідувався один із фундаторів храму князь Олександр Кантакузин. Мешкаючи у Вікні, він усіляко сприяв розвитку свого родового храму, а відтак передав отримані від грецьких монахів за свою доброчинність мощі на збереження до збудованої ним місцевої церкви. Про князя Олександра, чиїми зусиллями мощі опинилися у Вікні, жителі села не забувають і понині. Його гробниця розташована під самою церквою. Церква закрита атеїстами у 60-х роках минулого століття, а мощі святого продовжували знаходитися на горищі у дерев’яній скриньці серед книжок та церковного начиння. Коли храмовий дах почав істотно протікати, виявлену раку з мощами передали до сусіднього села Червоний Потік, а згодом до Свято-Миколаївської церкви у селі Погорілівка. У 90-ті роки минулого століття після передачі храму православній громаді села мощі цілителя повернуто до Іванівської церкви.


Хрести на подвір’ї:


Дзвіниця та кована огорожа:


В селі добре збереглася будівля старої школи, побудованої у 1902 році за директорування просвітителя, письменника і культурного діяча Івана Бажанського – засновника місцевої філії товариства «Руська Бесіда».




При виїзді з села у бік Погорілівки праворуч розташовані залишки залізничної станції Вікна Буковини старої залізничної гілки, що з’єднує Веренчанку та Вікно через райцентр Заставну. Гілка будувалася у австрійських період, а більшість станцій мають румунські назви: Похорлауци (Погорілівка), Юркауци (Юрківці), Чинкеу (Чуньків). Ділянка мала приміське та вантажне залізничне сполучення ще в останні роки радянської влади, а будівлю вокзалу у Вікні називали не інакше, як «двірцем». Зараз гілка не використовується та знаходиться у запустінні.


 

Tags: bukovina, research journey
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 5 comments